Батьки, особливо надміру відповідальні, прекрасно зрозуміли, що мається на увазі. Вічний, невитравний батьківський страх за дитину: недогледів, не передбачив, не підказав вчасно, не навчив, не записав і т.д. І постійне величезне, важке почуття провини. Навіть не зовсім вдала здача ЗНО теж розглядається багатьма мамами і татами як власна катастрофа, їх особиста недоробка. Так що говорити про іспити, коли будь-який промах дитини сприймається як саме батьківський промах у вихованні та підтвердження, що вони не дуже добре виконують свій обов’язок перед дитиною і потрібно підсилити свої старання.
Чи можна позбутися від нього, цього жахливого почуття зайвої, хворобливої, гнітючої надміру відповідальності за все і за всіх, і просто насолоджуватися вихованням дитини, радіти життю? Або такі мрії – чиста утопія? Адже у мам і тат з дитинства яка установка? Не знаєте? Потрібно довести дитину до гарної пенсії. А потім начебто як можна і перепочити, зайнятися власним життям. Вперше чуєте? Може бути, ви і не чули саме в таких словах цю істину про батьківський тяжкий борг, проте в підсвідомості все одно це є.
Так що робити? Продовжувати трястися від страху, доводити себе і оточуючих до неврозу або спробувати знайти причину і змінити взаємини в родині?
У чому ж причина такої безпорадності дітей, а звідси і страхи і хвилювання батьків? Думаю, в повній безвідповідальності дітей за себе і оточуючих. Так, так, виявляється, скринька-то просто відкриваєтья! Егоцентризм. Є я, дитина і все крутиться навколо мене. Батьки, вчителі, гуртки, установи додаткової освіти, спортивні секції, різні свята – все створено для них. Дитина – цар. Так і сам він сприймає себе. Хочу – буду займатися, робити, вчити, допомагати і т.д. А ось сьогодні не хочу – так і не буду.
На жаль, таке ставлення до світу виховується у дитини з раннього дитинства. Вдома батькам, які не знають, як все встигнути переробити, простіше самим вирішити за дитину, помити, прибрати, сходити і т.д. А в дитячому садку і початковій школі хіба не таке ж відношення до дітей? Установка яка? Забезпечимо щасливе (розуміється як безвідповідальне за що-небудь) дитинство: приберемо за них, приготуємо, розважимо …
А коли ж і де дітям вчитися бути самостійними і відповідальними? Ми робимо все, щоб з реальним життям вони зустрілися якомога пізніше. Деяким батькам вдається надати можливість улюбленому чаду прожити в рожевих окулярах і все життя. Але це вже вищий пілотаж надміру відповідальних мам і тат. Позаздрити таким дітям? Ні. Нещасні, позбавлені радості, щастя, задоволення від досягнення якихось поставлених цілей і вміння ставити перед собою нові.
Допоможіть дитині стати самостійною, відчути відповідальність за своє життя і благополуччя оточуючих. Не робіть за неї те, що вона може виконати (а часто і дуже хоче – правда, тільки спочатку, поки не відбили охоту). Постійно просіть допомогти, делегуйте їй якусь сферу сімейного життя. Ні, мається на увазі не традиційне «виносити сміття». Чомусь це перше, що спадає на думку батькам. Ні, сміття можна виносити і по черзі – не таке вже й творче заняття, особливо якщо це постійний і одноосібний обов’язок.
Відповідальний, наприклад, за цікаве проведення вихідних: нехай тиждень збирає відомості про те, куди можна сходити в найближчі вільні дні (про що проводяться в місті виставках, виставах, творчих зустрічах і т.д.). Потім, наприклад, за спільною вечерею в п’ятницю розповідає подробиці. Всією сім’єю обговорюють отриману інформацію і вибирають прийнятний для всіх варіант.
Не водіть його всюди за руку до пенсії, придумуючи відмовку, що і вам там цікаво. Не цікаво! А якщо навіть і справді цікаво, нічого, заради дитини перетерпіть і дайте їй можливість проявити свою самостійність. Сходіть туди самі, іншим разом. Не потрібно завжди вторгатися в особисте життя дитини.
Не вирішуйте авторитарно все його конфліктні ситуації: життя суворе, до його непростих реалій краще звикати з дитинства. Адже тепличних неприродних умов, настільки трепетно створюваних тривожними батьками, дитячим садком, початковою школою не існує! Це неприродне середовище, придумане для чогось батьками, вихователями та вчителями молодших класів. Мабуть, не награлися в ляльки в дитинстві, так граються з дітьми. Але ж їм потім доведеться зіткнутися з реальністю.
Нехай частіше звучать слова «сходи», «допоможи», «ти з цим сам можеш справитися» і подібні.
Дитина повинна розуміти, що тільки вона відповідальна за своє нинішнє життяі за своє майбутнє. Це саме їй потрібно добре вчитися, займатися самовихованням, думати про своє здоров’я і благополуччя фізичне і психологічне тих, з ким вона спілкується.
