fbpx
логотип Української Школи Майбутнього

Формула психічного здоров’я «ти дуже хороший, але й інші не гірше»

Формування самооцінки дітей та виховання у них звички до шанобливого ставлення до оточуючих людей — найважливіше завдання і для батьків, і для педагогів. Самоповага і відчуття власної гідності, що супроводжуються гармонійними відносинами з оточуючими людьми, приносять відчуття радості буття, умиротворення, впевненість в собі, успіх. Така дитина щаслива. Їй комфортно в світі, в суспільстві. До цього прагнуть усі, проте досягти згоди з миром нелегко.

Багато що залежить від сім’ї. Часто школярі недооцінюють себе, необгрунтовано вважають себе нездатними, нещасними. А бездарних дітей немає. Є тільки ті, кому це день у день переконували і домоглися відчутного успіху у вихованні комплексів у своєї дитини. Люди, на превеликий жаль, так влаштовані, що позитивні досягнення дітей, успіхи сприймають як належне і не помічають, а найменший промах — катастрофа, про яку можна говорити годинами, днями, згадувати роками. Дитина починає так само ставитися до себе і оточуючих. Звідси виникає стійке невдоволення собою, конфлікти з іншими.

Не всі батьки розуміють, наскільки важливо правильне формування самооцінки дітей. Є такі батьки, які просто не навчені помічати хороше. Не вміють. До них теж найчастіше підходять саме з критичними мірками.

У важкі життєві хвилини багато хто звертається за підтримкою, порадою до художньої літератури. А як поводитися, коли щасливий? Як продовжити ці моменти, поділитися ними з іншими? Але виявляється, що література теж побудована саме на описі життєвих катаклізмів, негараздів. Про щастя, спокій, дружбу писати не вміють, та й читачеві нудно буде, на жаль. Не згодні? Тоді назвіть хоча б один прозовий твір, побудоване на описі щастя, доброти, гармонії.

Легко можна знайти безліч прикладів в художній літературі, як діяв герой в тій чи іншій складній ситуації. Однак як вміти жити тихо, спокійно, насолоджуватися щастям, безконфліктним спілкуванням — варіантів немає. Починаючи читати, ми вже чекаємо, що зараз щось має статися, причому неприємне. Тому що ми вже звикли до такого стереотипу. Ми вже так мислимо. Таким очікуванням живемо і в реальному житті, пропускаючи моменти щастя, про які мріяли. Не готова людина спілкуватися безконфліктно, всюди шукає підступ, очікує неприємностей, протистояння.

Значить, потрібно вчитися толерантності, поваги. Спробуйте, наприклад, щодня записувати ввечері, що хорошого і неприємного сталося за день у вашому житті, у дитини і відзначайте, як ви на це реагували. Ви здивуєтеся, як хвацько, швидко, прямо-таки з захватом вкажете всі промахи, навіть найменші, а ось з приємними моментами вийде заминка — потрібно буде згадувати, напружувати пам’ять. Особливо безрадісну картину ви побачите в графі «Як відреагував (ла) на позитивне». Тому що спочатку швидше за все буде запис «не помітив (ла)».

Дітей потрібно навчити поважати себе, адекватно оцінювати. Бачити свої плюси і мінуси. І мінуси сприймати як предмет для обмірковування і прийняття заходів до їх усунення, а не як привід для невдоволення собою.

Тоді і в навколишніх дитина буде бачити цікавих, неординарних особистостей, також гідних поваги. Саме в сім’ї діти вчаться терпимості по відношенню до інших. Немає ідеальних людей. Є ті, хто звик вишукувати помилки свої і чужі, зациклюється на помилках, впадає в самокритику або моралі, стає нетерпимим до оточуючих, та й до себе теж.

Багатьом хлопцям не вистачає вміння, навичок підтримувати дружні, приятельські стосунки. Де вони можуть навчитися конструктивно вирішувати суперечки, шукати оптимальні компроміси, передчувати і уникати конфліктних ситуацій? Будинки, в школі, при спілкуванні з людьми. Наприклад, дитина познайомилася з новою людиною — дитиною, дорослим — не настільки важливо. Прийшовши додому, попросіть її написати в стовпчик, чи новий знайомий сподобався йому, а що вважає неприйнятним і відразливим. З звичним критичним підходом до оточуючих важко знаходити хороші риси і без проблем — негативні. Потім розберіться в перерахованих характеристиках: чи все так погано? Пригадайте моменти, що підкреслюють позитивні сторони нового знайомого. А пам’ятаєш, він тебе підтримав, коли всі були не згодні з тобою? Ти помітив, що він людина різнобічних інтересів? І все в тому ж дусі. Навчайте дітей бачити людей не в одній площині, а багатогранними, що не навішувати ярлики: скупий, нудний, зануда і т.д. Доповнюйте стовпчик позитивними рисами по максимуму. Опрацюйте і ті риси, які викликали неприйняття у вашої дитини. Скупий? А в чому це виявилося? Може бути, це не скупість, а вміння розумно витрачати гроші? Зануда? Давай розберемося, чому ти так вирішив? Тому що любить довго про все розповідати, розпитувати? Так може він допитливий і йому цікаво все навколо, в тому числі і люди.

Таким чином, при детальному розгляді багато рис, спочатку сприйняті як негативні, перейдуть в позитивні. І в результаті дитина зовсім по-іншому буде ставитися до нового знайомого. Він поступово приходить до висновку, що всі люди різні, але від цього спілкуватися з ними ще цікавіше. Просто треба постаратися побачити кожну людину як веселку — у всій її різноманітності. І не навішувати ярлики.

Намагайтеся і вдома при характеристиці знайомих (і незнайомих) людей підкреслювати їх багатоплановість, неординарність і цікавість. Виховуйте у дітей звичку думати про людей перш за все добре, уникати конфліктів, а якщо все-таки не вдалося — знаходити компроміси, бути терпимими (не тільки до себе, але і до оточуючих), співпереживати іншим і довіряти їм.

Дитина не повинна вступати в доросле життя з твердим переконанням, що світ, оточуючі люди завжди будуть підлаштовуватися під неї або протистояти їй. Потрібно навчитися жити в гармонії з собою і світом.

Толерантним людям легше, цікавіше живеться. Вони щасливі. Чи не того ж кожен з батьків бажає своїй дитині?

Цікаві публікації

логотип Української Школи Майбутнього
Меню